- Якщо вибори до місцевих рад відбудуться пізніше весни 2011 року, то буде порушено конституційну норму не тільки щодо міських голів, у яких каденція завершується вже цього року, але й щодо депутатів місцевих рад. Це дуже небезпечний прецедент для держави…

Про небезпеку відтермінування місцевих виборів в Україні, потребу прийняття змін до виборчого законодавства, про професію політика та те, чи «женуть порожняк на Донбасі» читайте в інтерв’ю ZAXID.NET із секретарем Львівської міської ради Володимиром Квуртом.

 

 

- Саме експерти прогнозували, що вибори відбудуться в кінці травня, і крапка. Зрештою, було прийнято відповідне рішення. Після цього у Верховній Раді було зареєстровано ряд законопроектів про проведення виборів восени. Проте ВРУ приймає рішення про призначення дострокових виборів у різних областях (зокрема Львівській, Тернопільській), мова йде про довибори міських голів. Такі кроки Верховної Ради наводять на роздуми, що вибори не планують проводити щонайменше упродовж найближчого року. Зрештою, коштів на вибори у Держбюджеті-2010 немає.

 

Звучать також заяви, що місцеві вибори варто провести 2012 року, після проведення Євро-2012. Я не знаю, як це пов’язано з іншим містами – можливо, якась мотивація є. Адже дата проведення виборів у нашій державі перетворилась у політичну технологію. Це спосіб боротьби з представниками опозиції чи з тими людьми, яких сьогодні не хочуть бачити у владі. Зрештою, це спосіб тиску на місцеві ради. Можна скільки завгодно говорити про те, що кожен політик чи партія має бути готовою до виборів кожного дня, та насправді це кроки, до яких треба готуватися, підводити підсумки, виходити до виборців, щоб претендувати на майбутню участь у політичному житті міста, села, країни. Тому всі ці заяви про вибори вважаю нічим іншим, як спекуляціями.

 

Якщо вибори до місцевих рад відбудуться пізніше весни 2011 року, то буде порушено конституційну норму не тільки щодо міських голів, у яких каденція завершується вже цього року, але й щодо депутатів місцевих рад. Це дуже небезпечний прецедент для держави.

 

 

- Це небезпека нелегітимності влади. Якщо влада нелегітимна, наступним кроком буде визнання недійсними рішень. А це вже початок хаосу. Адже в такому випадку будь-який юрист чи адвокат зможе скасувати рішення, яке йому не подобається: чи це стосується тарифів, чи виділення земельної ділянки, чи дозволу на будівництво, чи заради спортивного інтересу, щоб насолити сусіду.

 

Загалом щодо важливості проведення виборів і зміни законодавства, то спочатку треба дати собі відповідь на запитання, для чого потрібні вибори?! Вибори відбуваються і громадяни вирішують, хто має право представляти їх у радах відповідного рівня, забезпечує відповідальність, спонукає звітуватися, працювати в інтересах громади. Відсутність контролю посилює тенденцію до корупції як політичної, так і економічної.

 

Сьогоднішнє законодавство не гарантує українцям, що їхні представники їм підзвітні, що громада має право відкликати свого представника, і в який спосіб, окрім великого мітингу, вплинути на його дії. Тому, звичайно, без внесення змін до законодавства проводити вибори недоцільно – реальних змін не буде.

 

Однозначно, я підтримую політичну відповідальність партії за дії її представників, але підтримую й те, що виборець повинен знати свого депутата, відповідального за округ. Тому, як на мене, оптимальний спосіб вибору громадянами депутата – це забезпечення відкритих партійних списків, коли по конкретному округу за гарантією партії, наголошую, обирається депутат (для міст, де чисельність населення перевищує 100 000).

 

Разом з тим, в пакеті зі змінами до виборчого законодавства має прийматися закон про референдум прямої дії (рішення, обов’язкове до виконання): за яким громада, провівши референдум, отримала б право відкликати і мера, і депутатів.

 

Я переконаний, що, на жаль, Верховна Рада буде бавитися із датою проведення виборів, зі змінами до законодавства щодо виборів, не напрацьовуючи при цьому механізмів фінансування політичних партій. Адже ми говоримо про політичну відповідальність. Разом з тим, партія має за щось жити і проводити виборчу кампанію. Ви скажете, за партійні внески? Жодної виборчої кампанії за ці внески провести неможливо. Нам треба набратися сміливості і вирішити питання про джерела фінансування політичних партій. Я вважаю, що краще, якби фінансувала держава, адже в іншому випадку партії все одно заберуть у громади – та вже через корупцію, або платитиме інша країна. І ми ніколи не побачимо у радах представників громади, а лише тих, хто в змозі заплатити за місце у списку.

 

За таких умов представництво депутатів у Львівській міській раді безболісно можна скорочувати до 30-40 осіб.

 

 

- Цього було б достатньо для якісної роботи. Сьогодні перед нами стоїть одне з основних завдань – підняти рівень, статус депутатів. Я за те, аби передбачити їм заробітну плату. Щоб політик, працюючи в інтересах громади, отримував заробітну плату і виконував свої функції. Адже, якщо вникати у ті проблеми, якими живе місто, на це потрібно витрачати дуже багато часу. Якщо йти до людей, спілкуватися з ними, відстоювати їхні інтереси, це теж потребує багато часу. Логіка проста: щоб це робити якісно, потрібно тратити весь робочий день.

 

Так, він отримує гроші, але тоді ми ставимо питання про притягнення його до відповідальності. Якщо депутат Львівської міської ради буде отримувати зарплату у міськраді, це означає, що його можна перевірити на ймовірне зловживання коштами громади. Зараз депутат працює на громадських засадах і в багатьох випадках він безвідповідальний, зокрема перед законом.

 

Тому, якщо ми говоримо про якусь тенденцію до формування політичної еліти, про ріст політика, то «політик» - це має бути професією.

 

 

- Це невигідно угрупуванням, які називають себе партіями! Сьогоднішня політична система дозволяє досить добре у ручному режимі керувати осередками у містах, селах, районах. Ви ж бачите, конфлікти, які відбувались у різних політичних партіях. Виграють ті організації, які отримували підтримку з Києва. Всі інструменти в центральних органів партій: позбавлення депутатського мандату, розпуск місцевої партійної організації… До того ж, ви не знаєте, кого вони включили у список. Якщо знайдеться хтось, хто вчинить злочин у стилі Лозінського, вони скажуть «Ну, ми помилилися»…

 

 

- Нардепи. Я вважаю, що якщо буде сформована думка, позиція громад, ВРУ мусить зреагувати.

 

До речі, щодо реакції парламенту. За відкриті списки, за зміну до виборчого законодавства до місцевих рад та парламенту виступала не тільки комісія ПАРЄ, яка підготувала свої рекомендації, які не виконала ВРУ. Такі рішення прийняли фактично всі ради обласних міст. І вони були скеровані до Верховної Ради України. Чи захочуть прислухатися до цього політичні партії, наскільки вони будуть відповідальними – це залишається відкритим питанням. Адже ці рішення, прийняті минулого року, зокрема найбільшими містами Сходу України, де при владі Партія регіонів. Це буде тестом, чи справді це демократична партія, чи вона враховує думку своїх земляків. Тоді ми побачимо, чи «женуть порожняк на Донбасі». Якщо ні – нехай продемонструють це.

 

І коли ми говоримо про місцеве самоврядування, йдеться не тільки про зміну виборчої системи. Сьогодні важливо прийняти і ряд інших законів. Потрібно піднімати питання щодо принципу формування місцевих бюджетів, їх треба формувати знизу, виходячи з відповідних соціальних стандартів, які відмовляються приймати на державному рівні: розширення виборних посад на місцевому рівні, реформа судової системи тощо. Окрім того, потрібно зняти протистояння носіїв місцевої влади. Якщо мера обирає місцева громада, мер має нести відповідальність за призначення керівників міліції, податкової міста, санстанції… Тоді ми можемо спитати з нього у повному обсязі. Ми прекрасно знаємо випадки несанкціонованого будівництва, торгівлі, брутального рейдерського захоплення майна громади. Коли піднімають такі питання, усі показують пальцями один на одного, і опиняємось у замкнутому колі, та проблема від цього не вирішується.

 

 

- Місто реально на це не впливає. Якщо ми не забезпечимо рівня авторитету місцевої влади, то нам важко буде реалізовувати управлінські функції, навести порядок, облаштувати наше життя. Людині потрібно мати можливість поскаржитися на когось, дати шанс забезпечити її права, людина має почуватися захищеною. Питання виборів тут дуже важливе.

 

І, до речі, щодо функції законодавства про вибори – це механізм соціальних ліфтів. Це коли найкращі, найактивніші представники громади мають можливість через вибори потрапити до управління державою. Віддавши голос за достойну людину, ви піднімаєте його на рівень міста, наступним кроком може бути вищий рівень – область, міністерство тощо. Сьогодні ця система не працює, знову ж таки, бо виборчі списки формує не громадянин. Це закрита система, яка цементує державну еліту. А це дуже небезпечно.

 

 

- Все дуже просто. Кожна влада без контролю рано чи пізно починає зловживати. Ми, зрештою, це побачили чи стосовно екс-президента, чи стосовно екс-прем’єра. Загниває влада без контролю. Інакше буде безкарність, ігнорування закону, конституції. Ось що таке закрита політична система - це олігополія. Це те, що у нас є, до речі. Сьогодні це ширма, заміна влади. Адже 60 сімей в Україні як контролювали цю державу, так і контролюють. Але вчора, умовно кажучи, у них були представниками Ющенко і Тимошенко, а сьогодні – Янукович. У принципі, нічого не змінилося. На їхню владу та ці труби, з яких вони викачують багатства держави, ніхто не впливає, не зазіхає. Для прикладу, чи озвучує хтось імена власників газових родовищ у Полтавській області, або куди дівається газ із Мостиського району…

 

 

- Мажоритарна система ефективна на рівні сіл, селищ, невеликих міст, де не може бути розмаїття партійних осередків. Для обласних центрів, облрад, ВРУ повернення до мажоритарної системи – програшне.

 

В нас уже була мажоритарна система. Неправильно повертатися до того, від чого ми відійшли. Тоді була і математика, і підкуп виборців, і технології фальсифікацій, і тоді також ставили питання про те, що за цієї системи відсутня можливість політичної відповідальності.

 

Загалом виборчих систем існує близько 90 видів…

 

 

- На мою думку, систему потрібно вибирати якусь одну. Якщо ми дамо можливість самовисування, ми практично будемо підривати існування будь-якого партійного середовища.

 

Разом з тим, хотілось би нагадати: законодавство не забороняє партії висувати безпартійного кандидата. З іншого боку, самовисуванець може сам собі обирати підтримку тої чи тої політичної сили.

 

Я переконаний, партія, яка хоче перемогти, ніколи не поставить в окрузі кандидатом злодія чи афериста, недостойного чоловіка, бо за нього не проголосує громада. 

 

 

- Я вважаю, так.

 

 

- Насправді, що чотири, що п’ять років – це достатній термін, щоб мати можливість реалізувати свою програму. Але на етапах будівництва, становлення держави, мені здається, коротший термін – це краще.

 

В ідеалі, можливо, ця думка не буде популярна, та я б підтримав ініціативу, аби 50% депутатського корпусу змінювати через кожні два роки. Тобто обирати на чотири роки, і частинами замінювати. Депутат не має думати, що він має досидіти там п’ять років, - він має працювати і реагувати на те, що відбувається у суспільстві.

 

 

- Ні, якщо передбачити зарплату депутатам, професію політика, питання відповідальності, спосіб відкликання депутата.

 

Для прикладу, в Англії людині з вулиці практично неможливо стати депутатом. Людина має пройти весь шлях від помічника депутата в окрузі, депутата міста, області і потім тільки зможе претендувати на більш високий статус. Це кар’єрний ріст, але для цього має бути політик як професія. А в нас – фактично відтворення радянської партійної системи.

 

Я все-таки надіюся, що у нас депутати на місцях будуть носіями якоїсь ідеології, і люди на цьому почнуть розумітися.

 

 

- Як показує статистика, кожен новий депутатський корпус міської ради щонайменше на третину змінював свій склад. Тобто на 1/3 проходила зміна за мажоритарної системи і фактично на 60% – після переходу на партійну систему. Якщо виборче законодавство не зміниться, я прогнозую, що ця зміна буде щонайменше на 50%. Хто потрапить чи не потрапить? Сьогодні можна говорити про одних лідерів, та ситуація є дуже динамічною. Соціологи, певно, вам скажуть, що партія чинної влади завжди отримує певний гандикап у межах 10% і буде претендувати на входження до рад усіх рівнів. Опозиція буде отримувати, як правило, більший відсоток, особливо на Галичині у нас до неї ставляться з симпатією, тому вона буде мати тут досить високий стабільний результат. Все решта будуть розігрувати між іншими.

 

Якщо у нас не буде одночасних виборів до ВРУ, а лише місцеві, то громадські рухи, якщо їх допустять до участі у виборах, отримають 30% усіх місць у радах. Тому і йде боротьба за створення груп, громадських течій. Відбулася спроба визначитись із позиціонуванням, щоб вибудувати свою виборчу стратегію.

 

 

- Зараз складно про це говорити. Виборча кампанія – це дуже недешеве задоволення, і ті, хто вийшов уже на фінішу пряму перед виборами, які планували у травні цього року, суттєво витратились. Не знаю, чи у багатьох із них вистачить фінансового ресурсу…

 

Якщо залишати чинну систему, тоді треба зняти прохідний бар’єр. Це дозволить більшій кількості політичних сил потрапити до ради і уникнути монополії. Має тривати політична дискусія, тоді прийняте рішення матиме цінність. Воно буде виважене. Це як природній відбір, де виживає сильніша ідея. Коли приходять два великих і грубих – вони між собою реально домовляться, тому обов’язково має бути третій. Ми мусимо думати над системою, коли буде певна розмаїтість. Треба, щоб проходили до рад менші політичні сили, які не даватимуть спокійно спати великим. Звичайно, можна залишити бар’єр у 1%, щоб відсіяти штучні формування.

 

Відмова від блоків, можливо, доцільна, щоб на вибори йшла конкретна партія. Відповідальна, з історією своєї діяльності.

 

 

- Безперечно. Хоча є депутати, які не мають шансів знову пройти в раду, а є ті, які більше не планують ставати депутатами. Вони зрозуміли, що це таке і просто хочуть робити щось інше. Бути депутатом – це вміти читати закони, готувати законопроекти, не боятися людей.

 

 

- Діятиму, відповідно до дій команди, з якою я прийшов в раду. Я для себе не бачу проблеми завтра розпочати цивільне життя без депутатства. Буду дивитись, чи зможу стати корисним для громади.