Ресторатор Петро Адамик харчується у ресторанах, а «перекуску» робить вдома нашвидкуруч

Сьогодні на кухні “ВЗ” хазяйнуватиме депутат Львівської міської ради, а ще – ресторатор та президент обласної федерації регбі Петро Адамик. Вважає, що кухня – суто чоловіча справа: “Недаремно ж професійні кухарі – зазвичай чоловіки”. А ще наголошує, що чоловік особливо смачно готує, коли закоханий. Та й жінки, каже, незле готують, коли роблять це з душею.

Я - професійний кулінар – кухар IV розряду, – розповів «ВЗ» Петро Михайлович. – Закінчив професійно-технічне училище №27. Я тоді займався спортом, і саме в цьому закладі, на мою думку, можна було ніби вчитися і ніби не вчитися. Екзамени складати мені допомагали дівчата – говорю про супи і салати. А м’ясні страви я готував сам.

– Пригадуєте першу самостійно приготовлену страву?

– Це була окрошка. А на випускному, пригадую, готував борщ, тюфтельки з рисом і компот із сухофруктів. На практиці працював із п’ятої ранку до одинадцятої вечора. І на вісімсот людей тричі на день готував другі страви. Тобто це або вісімсот котлет, або тисячу шістсот тюфтельок. А одного разу мене поставили на салати… Так нарубався, що вночі прокинувся від того, що барабаню рукою по подушці (сміється. – Т. К.).

– Хто зараз вдома вам готує?

– Я ресторатор, і харчуюся в ресторанах. Що ж до перекусу вдома, то мені смакує дуже проста їжа. Нарубаю помідорів, огірків, цибулі, заправлю сметаною. Зварю сосиску і рис – ото і все. Тим паче, що готується за п’ять секунд. І дуже смачне. Якщо збирається компанія, смажу стейки. Маю хороший рецепт їх приготування, який мені «продав» досвідчений регбіст.

– Якби довелося приймати дуже почесного гостя, чим би його частували?

– Повів би у ресторан.

– А що було би на столі?

– Усього багато, бо я вважаю себе дуже гостинним. Ще залежить від того, кого частуватиму. Якщо це українець, частував би стравами азійської кухні, аби здивувати. Якщо б, наприклад, це був росіянин, то замовив би страви нашої, галицької, кухні. Зрештою, гості самі хочуть скуштувати чогось незвичного для них. Я нечасто, але літаю у В’єтнам, аби провідати друзів. І вони завжди просять мене привезти чорного хліба, оселедця й сала. Був у Ханої в українському ресторані, власник якого родом з-під Полтави. Він сам готує сало, дуже старається, щоби зробити правильне, українське. У нього виходить щось дуже подібне до нашого сала, але все одно – не те!

Кулінарна історія

– Ми, за традицією, збираємося кожного року наприкінці грудня на регбі-вечірку. Це суто чоловіча вечірка, до якої готуємося заздалегідь. Кожен приносить щось із їжі, але обов’язково визначаємо страву дня. Зокрема, в останню нашу зустріч готували плов. Хтось із учасників приніс пляшку віскі, перелив у графин і сказав, що це компот із сушки. Отак, поки плов у казані готувався, ми зі словами “А тобі слабо?” той “компот” і пили. У результаті, половина учасників вечірки на ранок не пам’ятала, чи той плов був. А один із хлопців, що готував плов, розпитував, чи він взагалі його готував. Але плов направду був фантастичним! Я пам’ятаю… (сміється. – Т. К.)

Рецепт

М’ясо у соєвому соусі

Порізати на шматки свинину (бажано шию). Обмокати в соєвому соусі і притрусити червоним перцем. М’ясо маринується з півгодинки. Потім його смажать – на пательні або на решітці. “Це фантастика – бо і швидко, і дуже смачно”, – стверджує Петро Адамик.

Анекдот від Петра Адамика

Приїжджає до Москви перебудовних часів провінційний cкоробагатько. Приходить у модний ресторан.

– Мені страву за штуку баксів!

– Ми по півпорції не подаємо!!!

Тетяна Козирєва
"Високий замок"